Кришталеві хвилини

Розшумілось життя несерйозне: 

«Саме цінне ніколи не згубиш,  

Залиши», - шепотіло, стервозне, - 

«Кинь її, завтра кращу полюбиш». 

Не прожив, а по долі пробігся, 

Не пізнав, а читав між рядків, 

І від себе самого відрікся, 

Яким став, себе знать не хотів. 

А хвилини були кришталеві, 

Молодим не зумів це збагнуть, 

Розкришились об нерви сталеві, 

Думав, нові назавтра прийдуть. 

Із душі виривається розпач, 

Зло на себе й байдужих людей. 

Рвусь назад накохатися вдосталь, 

Й цілувати кожнісінький день.