12.06.2018 21:41
для всіх
172
    
  3 | 3  
 © Вікторія Івченко

"Кораблик білий у даль прямує..."

«Кораблик білий у даль прямує...»

Кораблик білий у даль прямує, 

Спекотний вечір – вогнистий шлях…

Іду за сонцем, свій крок пильную, 

Тоненька нитка в моїх руках.

Вона тримає, веде у далі –

За тим корабликом

Малим…

Я опираюсь страшній навалі –

Лоскоче ніздрі ядучий дим.

О рідна нене, моя Вкраїно, 

Чом ворог хитрий тебе ятрить? –

І той кораблик, 

І берег синій…

І серце моє, 

І цю блакить?..

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 13.06.2018 08:44  Ольга Моцебекер => © 

Чудова образність у першій частині. До душі і про нитку в руках (нитку долі) і про корабель. .

 13.06.2018 03:00  Каранда Галина => © 

Цікавий образ..
З одного боку нитка у вас у руках, але з іншого - не ви ведете кораблик, а він вас. Кораблик малий - невпевненість і загроза, але ж білий - чистий, правий. Шлях вогненний, тривога другого стовпчика - і поєднання вас/України/світу.
Гарно. Насичений вірш. І образи, і інтонація - дуже сподобалися. А до наголосу "мОє" я вже звикла:)

 12.06.2018 22:32  Тетяна Чорновіл => © 

Чудова поезія! А ворог не тільки хитрий, а Каїн "рідний".