А ті трави, ті трави такі осяйні...
Ти у трави пахучі мене поведи,
де душа буде вільна, як пташка.
Може щастя свого відшукаю сліди,
наворожить нам долю ромашка.
Пелюстки розгубила в шовковій траві,
може щастя забуло про мене...
Ті слова, що у серці були ледь живі.
достигають, як жито зелене...
Ворожила ромашка на щастя мені
і торкалась душі пелюстками.
А ті трави, ті трави такі осяйні,
нас голубили ніжно губами.
Може щастя свого, тут я знайду сліди,
наворожить нам долю ромашка...
Ти у трави пахучі мене поведи,
де душа буде вільна, як пташка.
Автор Лариса Мандзюк. м. Львів.
м. Львів., 08. 07. 2018.
