09.07.2018 00:28
for all
99 views
    
rating 5 | 3 usr.
 © Олександр Новіков

Окрім

Окрім

Сонце скотилось за обрій пігулкою седативного, 

А зірки розсипались крізь синапси хмар, 

Здавалося б нічого в цьому не було дивного, 

Окрім моїх особистих примар.

Окрім твоїх навік непрощенних образ, 

І окрім цих зірок, що як нейротрасмітери, 

Намагались єднати нас за відсутності фраз, 

Складаючи з наших поглядів в небо літери, 

Складаючи з них мої прохання "Пробач"

У відповідь колючись твоїм холодним "Ніколи"

Збільшивши лік моїх прикрих невдач, 

А разом з цим і болючість уколів.

І з кожним із них я тоді щось втрачав, 

Окрім твоїх навік непрощенних образ, 

Окрім навіть мені не потрібних примар, 

І у сяйві зірок усе менше лишалося Нас, 

І над ними лише самота пролягла похмурістю хмар.

Публікації: Олександр Новіков

Авторські твори, вірші, проза, публіцистика, освіта та інше

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
 10.07.2018 18:12  Зав`ялова Валентина => © 

Сумно й гарно. 

 09.07.2018 10:20  Каранда Галина => © 

завжди боялася слів "ніколи" і "навіки". Хай всі образи поглинуться безслідно в чорних дірах, моток білих ниток залатає всі втрати, і всім буде затишно в сяйві зірок.
Удачі і автору, і ЛГ!
Хороший вірш. 

 09.07.2018 08:37  Тетяна Ільніцька => © 

Гарно, Сашко) Лірика зір і двох закоханих...
Давно Твого не читала. Пиши!