Поплавок
Цю родину вкрило горем,
Шиє вузлики мороз.
Плив їх човен синім морем,
Потонув у морі сльоз.
Розметав їх поосібно
Шквал буденності в світи.
Батраки! І більш, подібно,
На чужині не сягти.
Та змирились. Ради діток
Життя своє продали.
Тут залишили сиріток, –
Рветься серце, все скляли :
Недолугі, марні танці
Влади – бізнесу, брехні,
Що в останньому вже шансі,
Все згрібає на столі.
Ой, нема, і вже не буде
Нам добра, та їсть думки
Сором. Як, розумний люде,
Ми пустились в ці стежки?
