14.08.2018 00:31
Без обмежень
108 views
Rating 5 | 4 users
 © Зельд

Злива

...а дощ іде. І тихо так вербиця, 

схилилася до самої води, 

і ти тримаєш, мов за руку, листя, 

і проводжаєш поглядом вітри, 


Вони співають на ходу октави, 

про неминуче, про пекучий біль, 

чорніє небо над притихлим ставом, 

громи гримілять у сяйві блискавиць.


Ідуть дощі, несуть з собою тугу, 

із берегів змивають всі сліди, 

мені слова запали в серце й душу, 

що ти шептала: - Лиш не підведи.., 


Не дай розвіятися вірі, 

не зупиняйся - далі йди.., 

і дощ ішов на тротуари сірі, 

на став широкий й на круті дахи...




Рекомендуємо також:



Можливо Вас зацікавить:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

Ваше ім`я, псевдо або @: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 18.08.2018 18:56  Артюх Леся Вікторівна => © 

Дуже атмосферно і лірично! 

 14.08.2018 23:47  Лора Вчерашнюк => © 

Гарно "Не дай розвіятися вірі..." - Сподобалось!!! Дякую))) 

 14.08.2018 09:15  Тетяна Ільніцька => © 

Який гарний ліричний вірш! Дуже ніжний і музичний)))) 

Публікації автора Зельд

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо