Злива
...а дощ іде. І тихо так вербиця,
схилилася до самої води,
і ти тримаєш, мов за руку, листя,
і проводжаєш поглядом вітри,
Вони співають на ходу октави,
про неминуче, про пекучий біль,
чорніє небо над притихлим ставом,
громи гримілять у сяйві блискавиць.
Ідуть дощі, несуть з собою тугу,
із берегів змивають всі сліди,
мені слова запали в серце й душу,
що ти шептала: - Лиш не підведи..,
Не дай розвіятися вірі,
не зупиняйся - далі йди..,
і дощ ішов на тротуари сірі,
на став широкий й на круті дахи...
