20.08.2018 23:04
для всіх
609
    
  7 | 7  
 © Світлана Рачинська

Дім

Чорні хмари на квіти тінню, неначе в осінь,  

Повінь випроста руки, запахне вишневим градом,  

Вдарить грім, в небо втнуться стріли огнистих сосен,  

Пробіжиться спогад, як песик тремтливий садом.  


Дім лежить долілиць, блима, наче спідлоба, з-за тину,  


Як покинутий дід, який доживає віку. 

Він побачить тебе і пізнає свою дитину,  


Та в роду споконвік слабкість не личила чоловіку.  


Він зведеться насилу, прочинить шибу туманну,  

І ріжок з димаря просуне в віконну раму. 

Над колискою світло просиплють, наче біблійну манну,  

Небеса. Дім пізнає в тобі і бабусю, й маму.  

Наче скарб безцінний з розгорнутої ряднини,  

Дім заграє колишніми барвами, музикою, словами.  

Ні, неправда, що дім твій у світі там, де ти нині.  

Дім твій там, де тебе ніколи не забували.  

І ця повінь, вишнева повінь, тобі не злива,  

І ці сосни, огнисті сосни, не стріли - свічі,  

Бо крізь сито низького неба так сиво-сиво 

Крізь роки посміхнулись до тебе дідівські вічі.  

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 21.08.2018 16:30  Тетяна Чорновіл => © 

Гарні й душевні слова про дім. У осель, як і в людей, має бути душа. Так мені відчувається.

 21.08.2018 08:39  Тетяна Белімова => © 

Як же красиво, Світланко)))) Неймовірний вірш! Забираю в улюблене - навіки!
Тільки той, хто багато мандрує, може оцінити і побачити дім на відстані, так як Ти...

 21.08.2018 01:02  Панін Олександр Мико... => © 

Пригоди, спогади,
долі, життя...
У вічній круговерті
Вічно живі
І вічно нероздільні.