Осінь
Дощ чаклує над ритмом якимсь аргентинським,
Місто принишкло під атмосферним тиском,
Сходи із книг, гамак у вікні і ні,
Жодного знаку про те, що були інші дні.
Вірш, наче светр, м`яко охоплює груди,
В голосі міста сирени "швидкої". Люди
І осінь. Час надривати серця.
І лише ти очікуєш на гінця
Там, де ні слова, ні коми, ни риски навіть.
Листя жовтіє і опадає. Пам`ять,
Наче зображення на екрані, маже,
Скаче, тремтить, нічого не видно майже.
Осінь прийдешня, бо весни завжди колишні,
Вірна як пес, вічна немов Всевишній,
Сіла на підвіконня і грає на тебе в кості.
Залишити теплу постіль
Треба о шостій...
.gif "{#}")
Світланко, я в щирому й цілковитому захопленні!!!