Чорнобиль – точка відліку
…Тоді кружляли вертольоти –
Як починалася війна…
Стоїть Чорнобильська труна –
Шепоче щось беззубим ротом.
Моя Вкраїно золота,
Нас захистили волонтери!
Кружляють знов г е л і к о п т е р и –
Триває підла суєта.
Для себе і своїх дітей
Живуть пани у цій державі…
Малюють комікси криваві –
Нас не вважають за людей.
Отак багаті й бідняки
Країну цілу розкололи…
Не об’єднаються ніколи,
Не подадуть тобі руки.
«Священний» привид заблукав
Обіцяного к о м у н і з м у.
Їм – блага всі, рабам – харизма…
Нехай би чорт її забрав!
«Вожді» брехали все життя,
І нині без сумління брешуть…
І язиками справно чешуть –
Нема і крихти каяття.
Забули сором, честь і стид;
Мов свині – хлищуть із корита!
Телевізійні «будки» ситі
Сумний вінчають краєвид.
Народ – у розпачі, в імлі,
Його, як можуть, о п у с к а ю т ь…
Але – самі того не знають –
За все заплатять «королі».
За тебе, люба Україно,
Мов Дон Кіхот, на бій іду!
Чорнобильську страшну біду
Я пам’ятаю… Щохвилини.
***
Немов окраєць білий хліба –
Півмісяця небесний лик…
Нічний дрейфує материк,
Немовби в океані – риба.
Вона у тиші цій – одна
Понад земною плине твердю…
У цій шаленій круговерті
Дзвенить натягнута струна.
Її почути – і знайти
Той горній світ, що на проваллям…
Блищить тоненька нитка сталлю,
По ній – до раю увійти!
А там – незнаний світ новий…
Земля квітуча – під садами,
Що нескінченними рядами
Вінчають простір золотий.
Забутися, немов у сні,
У травах синіх заблукати…
Там молоді ще батько й мати,
І я – мала… І – довгі дні.