24.11.2018 20:36
для всіх
1336
    
  9 | 9  
 © Ганна Коназюк

Спогад

Спогад

Моя зірка погасла досвітньою, 

Пам‘ятаю все до грамусечки.

Умирала сімнадцятилітньою

І просила їсти в мамусечки…

Нас підводою везли до вигону, 

Яма стріла мертвих домівкою.

Мого синього тіла вигини

І чиясь рука над голівкою…

У роду розрослися вже пагони, 

Їм болять мої гени змучені.

Колосяться хліби на пагорбі, 

Їх коріння, мов руки скручені.

Нас хотіли приборкати голодом, 

Ми відходили в засвіти селами.

Повертаємо зраненим спогадом

Проростаємо генами-стеблами…



Київ, 24.11.2018

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 26.11.2018 08:58  Тетяна Белімова => © 

Вічна пам`ять. Молимося за всіх полеглих під час голодомору.

 25.11.2018 19:07  Уляна Яресько => © 

Болюче...

 25.11.2018 18:36  Зав`ялова Валентина => © 

Сильно. Страшно...

 25.11.2018 13:42  Тадм => © 

чіпляє

 24.11.2018 23:27  Панін Олександр Мико... => © 

Надзвичайно!

 24.11.2018 20:41  Надія Крайнюк => © 

Дуже сильно. Вразило до сліз. Дякую!

 24.11.2018 20:38  Каранда Галина => © 

Дуже...