Їх дім – в’язниця
Не розкидуй суму ягід
Ти дитинко на свій слід.
Стільком гірше поміж світу,
Гіркий час дітей сиріт.
Заросла стернею думка
Про щасливії літа.
Роса випалила очі,
На обличчі лють зрива.
Швидким блиском шанс проскочить,
Роздивитися не дасть,
Куди йти, щоб не упасти,
За кутом, в страшну напасть?
Їх шкодують словом босим
Можновладці – солов’ї.
На руках, немов би носять,
А фактично – страшні дні
Приготовила держава
Пиріжок бетонний їм.
Підростає покоління,
Де в’язниця – кращий дім.
