Зимові надумки...
репліка...
а свята тривають. цьогорічні вони особливі - ми отримали нарешті цілісність державності, отримали ТОМОС! і подію цю неможливо переоцінити! з цього приводу в московитському патріархаті вселилися біси, які нам погрожують і шлють нам прокльони, що зайвий раз підтверджує сутність московитського "руськава міра", а саме - злодійство і брехня, на які напнуто халупу імперії...її мешканцям можна побажати лише сміливості і прозріння...а ми - святкуймо! і слава Іісусу Христу! слава Всевишньому Господу Богу! слава Україні!!!
...від отримання Томосу радість мене переповнила і я не міг не відгукнутися на цю дивну подію...звідси і моя репліка...зараз я заспокоївся і знову відчуваю усю ницисть москальської окупації...аби відволікнутися від неї, фантазується всяке.......
палац - шкатулка мережана і казкова.
там, на балконі
дівчина грає на фортепіано.
лине чарівна мелодія в сад,
де сховався її шанувальник,
милується нею, чекає
на погляд її дивовижних очей.
і на балкон
кидає букетиком квіти.
а вона сміється до себе собі,
ховає очі свої за повіки,
за густими і довгими чорними віями.
раптом -
квіти букетиком впали до ніг
шанувальника у саду
зледенілими,
білі,
в мережках зимових на пелюстках.
над палацем вже заметіль
гудить, загортає в сніги,
у замети ховає казкову споруду...
а музика лине -
то дівчина грала на фортепіано,
натхненно і палко
з заплющиними очима,
усміхнена і чужа
у завихреннях сніговіїв.
...холодно стало тобі
від такої зимової казки.
ховаєш шкатулку лялькову
в ляльковий комод.
і почувєся кепсько
сумним ляльководом,
який намагався
зіграти кохання,
а отримав лише
зледенілі
крихкі
обезбарвлені квіти
в кімнаті у хмарочосі,
в кімнаті з виходом на балкон.
з нього видно захмарене місто,
у нетрях якого
панує зима снігопадів
байдужості і самоти.
п"єш каву.
питаєш себе
- якщо вилучити із життя
уяву, умовність,
святкову казковість,
чи стане життя
повниціннішим?..
так?..чи ні?.. -
зітхнеш
і сядеш писати
про фантастичні світи.
поки не зникнеш у сні.
в сновидіннях блукатимеш
у сумнівах і запитаннях.
переплетеними шляхами
йдеш у попільному тумані
на оклик манливий
і чутний лише тобі...
