До пояса трави. Я чую дивний передзвін.
Клепають коси вуйки і діди,
І щось таємне у тій музиці без слів,
Воно іде із далеку, із давнини.
За тою музикою дідо чув,
Який сусід клепає свою косу.
У кожного господаря свій ритм і звук,
А в тім, була гармонія невидимого хору.
Уже темніє, останні з ойкоти металу.
З раненька заспівають коси.
Лягатимуть до ніг слухняно трави,
Скидаючи від переляку роси.
До поки сонце ще не піднялося,
То тут то там доводить камінь їдь.
І падають під його доводи покоси,
Тримаючи мелодику і ритм.
Чи чули ви, як верещать бензокосарки?
Не наче тисячі, набридливих, зелених мух
Траву випльовуючи в різні боки.
Їх голоси, випробування для чутливих вух.
Дрогобич, 2011