Це лише зорепад
Цей повільний набат наче відлік у іншу вічність,
Це лише зорепад, - загадай-но мене ще раз!
Я не збудуся знов. Наче січень, прийду нізвідки
Ніжним холодом в кров. Нашу зустріч розвіє час.
А якщо все не так? Все не так, як повинно бути!
Наче змучений птах я шукатиму голос твій,
Як спасіння душі. Серед вітру тебе не чути.
Це осінні вірші, що римують рядки із мрій.
Це ранкова роса у обрамленні всіх галактик,
Де твої небеса непомітно накриє сніг.
І я холодом в кров, наче січень, прийду, зненацька
Ти згадала мене? - Не збуватися зараз гріх...
