Змарніла з сірим поглядом мати
Змарніла, з сірим поглядом мати,
Поглядом ніжним відчай спокутує,
Душу горе заточило за грати,
А вона дитинчатка кутає...
Спи рідненьке невинне дитятко,
Ніч чарівна пришле тобі янгола,
З ним на крилах відвідаєш татка,
Подолавши безодні й провалля...
Обійми його ніжно, всміхнись йому,
Не виказуй наш біль і сльози,
Розкажи про ту квітку в нашім саду,
Що розквітла серед морозу.
Він зрадіє, ту ж квітку татусь посадив,
Пам`ятаєш, на мамине свято?
І з тих пір під вікном нашим, хто б не ходив,
Має змогу згадати про тата...
Розкажи про малюнки свої, про пісні,
Про цукерки, що вміло ховаєш,
Не забудь розказати татусю вірші,
Що про татка-героя складаєш.
Лиш дивись, не кажи про наш біль і про сум,
Татко ж знаєшь, про нас як дбає,
Усміхнись і у щічку його поцілуй,
І від мене. Ти ж все в мене знаєш...
Розпитай, чи нічого йому не болить,
Чи не мучить печаль і тривога?
Передай, що кожна хвилина на мить
Наближає мене до нього.
І вертайся хутчіш! - каже мати в сльозах,
Бо ти все, що мене тут тримає,
Твоя усмішка і щира радість в очах
Душу мо`ю з-за грат визволяють.
м.Київ, 17.03.2019р.
