01.04.2019 23:11
для всіх
770
    
  7 | 7  
 © Серго Сокольник

Пробачте нас

Пробачте нас

Пробачте нас, старіючі батьки.

Ми, ваші діти, долі пішаки, 

Мандруємо осточортілим світом.

Це є життя, і правди ніде діти...

...а вам завжди чекається на нас.

І плине час...

Судомить світ у катаклізмі часу.

Та ваш вогонь, надійний і незгасний-

Дороговказ...

...нараз

Намиста долі випаде перлина

І щось у світі зміниться незмінне...

...у вирій лине

Лелечий клин. У ньому вільне місце

Поповнене, хоч лемент у колисці

Нагадує незмінності життя...

...і каяття, 

Що ми перед батьками завинили, 

І не завжди увагу приділили

До побажань побачити ще раз...

...та вийшов час.

І отчі стіни холодом зустріли.

І ми самі однині постаріли.

Пробачте нас...

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 03.04.2019 18:33  Каранда Галина => © 

Чудово

 02.04.2019 21:24  Лора Вчерашнюк => © 

Дуже живий, ніжний, сумний, як листопад, вірш. Чомусь знаю серцем, що батьки своїх дітей завжди пробачають))) І щиро дякую за ВАшу, як завжди, віртуозність стилю)))) З задоволенням читала і душею і ментально)))

 02.04.2019 13:04  Тетяна Чорновіл => © 

Душевна щемлива лірика з нотками авторського смутку! Не сумуйте, Серго, вище ніс! "Постаріли" - то не про нас! ))

 02.04.2019 00:18  Надія Крайнюк => © 

Серго, дякую за цей дуже щемний вірш. "І отчі стіни холодом зустріли.
І ми самі однині постаріли.
Пробачте нас...".
Як все точно Ви передали поетичним словом. Дуже хочется плакати.