12.04.2019 13:27
для всіх
127
    
  3 | 3  
 © Ем Скитаній

Неспокій, певне...

Неспокій,  певне...

неспокій певне

штовхає вперто -

і я годую, 

дратую звіра, 

створіння хиже

на полювання, 

на мор, 

гонитву

аж до знесилень

в меті досягнень

зорі на успіх.

цькуванням ницим

азарт прожогом

веде звитяжний -

прямую, 

лину

і прагну, 

цілю, 

в незбутне правлю

забуте, 

гнане

в ганебний будень, 

у ламань лісу, 

що нездоланна...

але вціляю

нужденне, 

втомне

створіння млосне -

воно мов видих

останній гине.

кінець гонитві

і перегонам.

дурне і марне

те полювання -

як поспіх жити

на посміх долі

в юрмі, 

в юдолі, 

серед сміховищ...

та все ж, 

понурий, 

ніхто й ніякий

і крок повільний -

обличчям сірим

до світла сонця, 

бурхливий вітер

штовхає в спину -

іду пристало, 

годую звіра

на спротив болю, 

жалю і жаху

у хащах міста

в похмурий будень

і в будень ясний, 

весни цвітіння

коли буяє

в садах роскішних, 

в степу без краю...

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 07.05.2019 13:21  © ... => Тетяна Белімова 

щиро дякую, Тетяно!

 16.04.2019 09:14  Тетяна Белімова => © 

Красиво, попри грізні перекати грому, що вчуваються за Вашими рядками. Стихія, хай би якою грізною була, однаково заворожує нас. Можливо, саме цим можна пояснити наше суто людське бажання роздивитися вулкан зблизька.