12.04.2019 13:27
Без обмежень
42 views
Rating 5 | 3 users
 © Ем Скитаній

Неспокій, певне...

неспокій певне

штовхає вперто -

і я годую, 

дратую звіра, 

створіння хиже

на полювання, 

на мор, 

гонитву

аж до знесилень

в меті досягнень

зорі на успіх.

цькуванням ницим

азарт прожогом

веде звитяжний -

прямую, 

лину

і прагну, 

цілю, 

в незбутне правлю

забуте, 

гнане

в ганебний будень, 

у ламань лісу, 

що нездоланна...

але вціляю

нужденне, 

втомне

створіння млосне -

воно мов видих

останній гине.

кінець гонитві

і перегонам.

дурне і марне

те полювання -

як поспіх жити

на посміх долі

в юрмі, 

в юдолі, 

серед сміховищ...

та все ж, 

понурий, 

ніхто й ніякий

і крок повільний -

обличчям сірим

до світла сонця, 

бурхливий вітер

штовхає в спину -

іду пристало, 

годую звіра

на спротив болю, 

жалю і жаху

у хащах міста

в похмурий будень

і в будень ясний, 

весни цвітіння

коли буяє

в садах роскішних, 

в степу без краю...




Рекомендуємо також:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

Ваше ім`я, псевдо або @: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора
 07.05.2019 13:21  © ... => Тетяна Ільніцька 

щиро дякую, Тетяно! 

 16.04.2019 09:14  Тетяна Ільніцька => © 

Красиво, попри грізні перекати грому, що вчуваються за Вашими рядками. Стихія, хай би якою грізною була, однаково заворожує нас. Можливо, саме цим можна пояснити наше суто людське бажання роздивитися вулкан зблизька. 

Публікації автора Ем Скитаній

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо