Доба
день розпочався
сходженням сонця.
ніч відступила
в сутінках сну.
жайвір над степом
завис голосистий,
але підстрелений
згинув, упав -
хтось дуже вправний,
цілкий
таки влучив
птаху ранкову
надто гучну.
втішений
пальця середнього тиче
в небо здіймаючи руку брудну.
в сонце регоче стрілець
і москалиця
пре з його вуст,
як з клоаки лайно.
з гранатомету
чергою вжучив -
так,
на всяк випадок,
втіхи задля
в бік, де блок-пост,
окоп,
Україна,
поперек горла яка москалям...
...а день позіхає,
крокує крізь спеку,
байдуже йде
і складає у міх
час майбуття,
що пустий
й не полічений -
час, що в оман,
у прийдешнє хибке -
часом тим вбитим.
розстріляним в люті
день буде схований,
згорнений в сутінь...
втоне,
розстане
в темряві
день.