Куди ідуть старі коти?
Я піду, прикрию двері,
Тихо хвіртку прочиню.
Бляклий світ розмов – істерик,
Прохудалий дід – светерик,
Що давно зносили ми
У тернистім відчаю,
Не відродить із в’язниці,
Хоч і в рівнях, як в столиці,
Рай святого спокою…
Томим в грудях злу змію,
Що зжирає пташенят –
Любих слів пір’їн надії…
Навіть дух розтав малят.
Хвіртка гепнула пристойно,
Комірець до вух приклав
Кіт старий – зболіла воля
З півзігнутих ніг – це доля
В бік холодних хвиль пропав.
