21.10.2019 11:40
Без обмежень
23 views
Rating 5 | 1 users
 © Двірний Сергій

Вибір

верша

що б не обрав

завжди пошкодуєш…

до чого б не прихилив свою душу

на чому б не зосередився

чому б не присвятив свій час

в яку б сторону не проклав життєвий шлях

на олтар чого б не офірував власну душу

бранцем чиєї б волі не охрестив свій вибір

завжди відчуєш себе обділеним

не обраним долею, а, радше, обібраним…

не обов’язково тому

що, як виявилося

обрав, нажаль, не те

чого, насправді, хотів

не там, не тоді, не так

чи, взагалі, ніяк…

ні, неминуче, пожалкуєш через те, 

що обираючи одне

мусив відмовитися від чогось іншого:

невдалий вибір – всього лиш дзеркало

у котрому відбивається множина

геть всього іншого

знехтуваного твоїм вибором

яким би він не був…

це як два мандрівники

прибули у незнайому країну

обрали два цілковито різних маршрути подорожі

й зустрівшись по завершенні мандрів

захоплено діляться одне з одним враженнями:

оповідаючи, кожен відчуватиме неабияке задоволення

а от, слухаючи, навпаки – певне невдоволення

необачно зробленим вибором

відчує себе, раптом, обділеним

вислуховуючи перелік прикрих втрат

що їх яскраво змальовуватиме  

щасливий візаві напроти

який, бач, мудро обрав інше…

авжеж, вибір обділяє

яким би вдалим він не здавався…

ти не можеш, одночасно, грати у футбол

робити операцію на серці

і кохатися на задньому сидінні авто

завжди маєш обирати щось одне…

скільки б не вагався

як би все не враховував

яку б палітру виборів не перебирав

та, врешті решт, мусиш зупинити свій вибір

на чомусь одному

тут і тепер

так чи інакше

й обравши це одне

ти кажеш йому своє «так»

але, воднораз, всьому іншому – «ні»

тобто, всьому

геть всьому, за виключенням одного

яке ти обрав

поставивши знак рівності

поміж всім іншим і ним

тим, чим, в принципі

можна знехтувати

як суто статистичною похибкою

як чимось мізерним і незначущим

настільки колосально неспівмірними являються

все і одне

не твоє все

і твоє одне

навіть, якщо те одне

бог –

у спідниці

у грошах

у славі чи владі

воно всього лиш одне

з поміж безлічі інших

а, отже, разом із цим одним

можна знехтувати і тобою

в тій мірі, в якій ототожнюєш себе

зі своїм вибором

з одним, а не всім…

не життя, а суцільний цуцванг:

який би хід не обрав

неодмінно стане тільки гірше

і чим далі, тим більше

як би хапливо не тасував свої вибори

як би гарячково не кидався з одного вибору в інший

все одно тобі мат

це і є пекло

позаяк, що б не робив

що б з тобою не відбувалося

як би не тішився

обожненою спідницею

пишними маєтностями

особливими почестями

щонайвищими посадами

чорним як ніч тлом

завжди залишатиметься ядуче відчуття

приголомшливої прірви

поміж розмаїтим всім

і оцим одним-однісіньким

яке, бозна чому, обрав…

тож, яким би не був твій вибір

постійно знемагатимеш усвідомленням

моторошної безодні

поміж не твоє і твоє

поміж не ти і ти

чого обирати зовсім не збирався

але, що самовпевнено обрав

мов останній бовдур…

й от неосяжна вирва світу

вже зіпає в тобі приреченістю

випікає душу відчаєм

виорює розгублений розум

чорториєм зробленого вибору

й, раз по разу, викликає в думці

невідчепний образ могили

і не дарма…

нічого особливого –

просто, змирився з пеклом вибору

з вибором пекла

точніше, з пеклом як вибором

щиро дивуючись, як міг раніше вірити

так простосердо, так наївно

що вибір – це свобода

свобода від чого – від усього?!

свобода бути тільки таким і не інакшим?!

свобода бути злиднем на тлі казкових багатств?!.

як міг бути наскільки легковажним і нерозсудливим

аби довіритися вибору

ввіряти себе йому знову і знову?

попри те, що як би і що б не обирав

завжди опинявся на дні

найглибшої з могил

присипаний вселенською горою всього –

всього іншого…

звісно, бувають хвилі щастя

по тому чи іншому вибору

(точніше, моменти засліплення

спідницею

багатством

славою або владою)

але вони настільки скороминущі

настільки плиткі і непевні

що, навіть, спогади за них

викликають лишень одну гіркоту

і більш нічого…

хоча, пряма залежність

між щасливим вибором

і вибором щастя

певно, й справді існує

виразна відповідність

поміж особистим щастям

і щасливим вибором

наприклад, жінки

або ще чогось, що обдарує

багатством, владою чи славою…

бо, хіба ж щастя

не означає: мати долю?

свою долю від геть усього?

справедливу частину від, у цілому, всього?

хіба ж, буквально, щастя –

не значить бути з часттям?

а, нещастя, навпаки –

лишатися обділеним долею

не мати свою частину від усього?...

тож, для повного щастя

всього й не треба

достатньо лишень долі

щасливо обраної долі

поміж інших доль

та й годі…

але, от якраз, годі й не виходить

ніде, ніколи і у нікого

як не крути…

принаймні, ні в кого з тих

хто прагне щасливої долі

справедливої частки

з жінок

з багатств

із влади та слави…

клопіт у тому, що в кожної долі

своє власне все

(а у кожної частини – своє ціле)

тож, сягнувши омріяної долі

її щасливий обранець, зненацька, потрапляє

у цілковито нове все

де, на його превелике здивування, діє

абсолютно інший закон справедливості

за яким, виявляється, справжнє щастя

одмірюється зовсім іншою долею

інакшою частиною від цілого…

відтак, щастя, раптом, перетворюється на нещастя

а, здавалося б, щасливий обранець долі

(враз залишившись лише з частиною

від належної йому частини)

знов опиняється перед вибором долі -

й так щоразу без жодного винятку…

щасливого вибору, на жаль, не існує

щастя – примхливе, зрадливе й невловиме

бо, стосується нашої долі в цілому

яку намагаємося здобути вибором

серед жінок

серед багатств

серед влад чи слав…

погоня за примарою щасливої долі

даремна і безглузда

позаяк, щастя і нещастя

невіддільні одне від одного

як частина і ціле

як одне і все

і такі ж відносні та умовні

як частина і ціле

як одне і все

для котрих все одно:

одне – все чи все - одне…

тому, коли обране тобою одне

(між яким і геть усім

поставив знак рівняння)

нарешті, робиться твоєю долею

очі, раптом, відкриваються

і бачиш, що все зовсім не таке щасливе

яким ввижалося раніше

ще тільки на порозі вибору

що щастя не у всьому тому

а, у цілковито інакшому все

у котрому ніколи б і нізащо не обрав те

що так необачно відібрав власною долею –

жінку чи ще щось

що мало би наділити щастям

багатства та влади

слави та істини

все, вмить, перевертається догори-дрига

й ти опиняєшся один на один

зі своїм знеціненим вибором…

тож, лишень, знов і знов

чухаєш, безпорадно, потилицю

й, раз за разом, розгублено повторюєш:

ех, мені б оце знаття та раніше!..

марне каяття: знання тут ні до чого –

щасливого вибору, в принципі, не буває

принаймні, остаточного вибору щастя

(чи вибору остаточного щастя, без різниці)

щастя і нещастя, доля й недоля

змінюють одне одного у будь-якому виборі

у кожному обранцю без винятку

без кінця і краю

позаяк, сам вибір є, ніщо інше

як зміна щастя на нещастя, долі на недолю

просто, ніщо інше –

інше ніщо

в тій непогамовній мірі

в якій все – це одне

а одне – все:

жінки

багатства

влади

слави

істина…

всякий вибір завжди видаватиметься поспішним

недолугим і зрадливим

насправді ж, якщо, приміром, виявиться

що ваша кохана дружина має іншого

то, це ні в якому разі не означатиме

що, одружившись, ви чи вона

зробили, на жаль, неправильний вибір

що один з вас кращий чи гірший

гідний або ж не гідний вибору

ні, це означатиме тільки одне:

якби вона, навпаки, була дружиною іншого

ви напевне були би її коханцем

і все…

тож, як би не пильнував обрати щонайкраще

яким би вдалим не був остаточний вибір

рано чи пізно

так чи інакше

але будь-який вибір

призводить тільки до невдоволення

до гіркого розчарування

а, відтак, до чергового переобирання -

невблаганно, невідворотно

й абсолютно безвідносно до того

був твій вибір свідомим

чи, навпаки, випадковим

ретельно зваженим

чи недбалим і побіжним…

отже, мусиш повсякчас обирати

знову й знову

і чим далі, тим несамовитіше

ми ж бо в цейтноті

вервечка відведених виборів така коротка

а, все таке неосяжне

таке невловиме

й таке жадане

що хоч плач!..

тож обираємо й обираємо

натхненно

старанно

вперто

сквапно

в затятій і безтямній надії

таки вибрати все –

до останньої крупинки!..

найогидніше (і найсмішніше)

в цих нескінченних перегонах

виборів по виборах

те, що в нас (хай і підсвідомо)

але вперто живе омана

мовби існує таке одне

обравши яке, ми враз отримаємо все

геть-геть все-все

хай може і не одразу

але напевне

і в повній мірі

головне, обрати те, що треба

не помилитися, не дати маху

а, зробити єдино правильний вибір…

ця мана – пекельний батіг

шмагає й шмагає нас щомиті

нещадно женучи вже майже наосліп

від вибору до вибору

від розчарувань до розчарувань

від гризот до гризот

від огиди до огиди

до спідниці

до грошей

до слави

до влади

до світу

до самого себе

аж допоки, спустошений всім

не звалишся десь на півдорозі

між вибором і вибором

між одним і всім…

єдине, що, врешті решт, відчуєш –

лишень пекельність облудного вибору

марноту марнот

власну нікчемність

пекучу, дошкульну образу

й, насамкінець, вбивчу безпорадність…

обираючи, обираєш завжди поразку

нікчемність

і розпач

бо, по-дурному, обмінюєш геть усе

на, всього-на-всього, одне однісіньке…

правильного вибору, в принципі, не існує

принаймні, те, що ми ним називаємо

ніякого відношення до «все» не має

навпаки, правильний вибір –

це лише голе твердження

що одне таки здатне замінити все

реальне одне – ефемерне все

а, отже, все якраз і повинне бути відкинутим

мовляв, заради обраного одного

відділене нікудишньою половою від дорогоцінного зерна

розвіяне легко по вітру

й кинуте безжально у вічний вогонь:

хай горить – яка з нього користь?!.

отак, раз по разу, і ловимо вітер

катуючись пекельним вогнем

правильного вибору…

звісно, обираючи, ніхто не бажає собі гіршого

ніхто не воліє бути обібраним

ніхто не настільки дурний

аби самого себе обділяти

однак, маємо те, що маємо

і нічого більше

все далеко не таке

як бажалося, волілося чи думалося

а, все тому, що обирати –

означає бути вибраним

із усього

одним із множини

тож, що б не обрав

яким би обраним не був –

усе не так…

та, ба, навіть, у самому все

вже, неухильно, закладено прокляття вибору:

все – це в-се

в це

не в те чи те

не в те і те

а, виключно в це

все інше – зась!..

це як, достоту, з грошима

які хочемо набути для себе

(не зайве, всі й одразу):

для того, аби вони залишалися грішми

вони мають належати всім

а, не комусь одному зі всіх

звісно, в різній мірі та кількості, 

але всім без винятку –

і багатим, і бідним

а, відтак, ніхто із усіх

не може бути абсолютно багатим

(тобто, мати геть всі гроші всіх)

чи, навпаки, абсолютно бідним

(не мати з грошей анічогісінько)

тому, всі разом і кожен окремо

воднораз, наділені й обділені, 

бо, мають лише щось одне із усього

(яким би численним воно не було)

володіють одним на всіх

(яким би малочисленим воно не здавалося)

і аж ніяк не можуть мати все

геть всі гроші всіх

адже, в такому разі, гроші

просто, перестануть бути грошима

а, отже, все враз стане нічим…

але, у погоні за багатством

кожен поривається прибрати до своїх рук

геть усе

принаймні, якомога більше…

навіщо?!.

аби втратити й те, що маєш?..

безглуздо!..

те ж саме з жінками

зі славою

із владою

бо ж, як і у випадку з грошима

їхня природа немислима поза обігу

та, й справді, як гроші поза обігу

виявляються лишень нікудишнім паперовим дрантям

так само і всі жінки

коли належать виїмково тобі одному

і більш нікому з усіх

вмить перетворюються лишень на животілі кавалки м’яса

стосунки з якими безнадійно обмежені

сугубо типовою, ординарною фізіологією

що, як і у випадку з банкнотами поза обігу

неминуче призведе до того

що жінки враз втратять для тебе

всю колишню привабливість…

те ж саме і з владою:

світ абсолютно підвладний тобі

раптом виявиться всього-на-всього людьми

нічим не відмінними від покірного бидла в загоні

смиренність, слухняність та підвладність котрих

подібна до стосів вилучених з обігу банкнот

або ж до жінок, позбавлених будь-якої спокуси…

за славу й, взагалі, говорити нічого:

поза власної перебіжності

вона одразу ж перетворюється на щось непомітне

прісне, банальне і занудне

як щоденні, добре знайомі слова

поза стихії живої мови

поза обміну у середовищі різних людей

з яких жодному не належить усе…

те ж саме стосується, між іншим, і знання:

уявіть, що ви знаєте геть усе

що можна тільки знати і не знати

ну, і що ви, скажіть, з тим знанням будете робити?

направите на владу, славу, багатство?

спрямуєте на жінок?

чи на все одразу?

гаразд, хай і так!

зрештою, чом би й ні?!

але, що далі?

не знаєте?

ні, знаєте! ще й як!

ви ж бо все знаєте, чи не так?

то ж те, що буде далі – читайте вище!..

звичайно, лишається ще визнане загалом

знання заради самого по собі знання

істина, врешті решт

але, погодьтеся, знання заради самого знання -

це як гроші поза обігом, хіба ж ні?

що ж до істини…

а, звідки, перепрошую, така впевненість

що істина – це знання?

знання за все?

чи все знання?

хоча, гадаю, істина – таки знання

знання, як бути не обділеним

владою, багатством, славою…

ну, ще й як, попутно, залізти

під кожну спідницю…

тож, мати всіх жінок

всі гроші

всю владу і славу

всю істину

зовсім, не означає мати все

ні, якраз, навпаки, мати все –

означає бути обділеним

як вибором усього з усього

так і одного з поміж усього, без різниці

а, все тому, що будь-який вибір – це дія

будь-яка дія – вибір

немає дії без вибору

будь-який вибір дієвий

тому, будь-яке «се» перебуває лише як «в-се»

як рух у власне буття

як, власне, вибір бути

таким, а не інакшим

все ж, у цілому, – лишень мережа «в-се»

сукупність «се» у їх взаємному «в»

спосіб, яким відбувається будь-який вибір –

це все

в-се

в се (це)

спосіб, яким перебуває все –

це в це (се)

тож, тут багато більше правди

аніж може здатися на перший погляд

коли кажуть: гроші – це все

або ж: все – гроші

позаяк, «се» у «все» в такому ж обігу

як і банкноти в грошах

як жінки у чоловічому суспільстві

влада, слава й істина

у земних та небесних царствах:

у картатому все

картатимешся будь-яким вибором

без різниці, обиратимеш ти все

чи, навпаки, щось одне з поміж всього

все як одне чи одне як все…


в принципі, на цій похмурій, песимістичній ноті

варто було б поставити крапку

(нині похмуре сприймається як щось ясне

з розумінням і, ба, навіть, співчуттям

в той час як все ясне мов сонце –

похмуро, зарозуміло і з неприхованим насміхом)


та чи все так безнадійно, як здається?

може все-таки є світло в кінці тунелю?

райське світло!

на противагу заграві пекельних вогнів

правильних обрань…

може ж можна якось звільнитися

від осоружного вибору?

стати цілковито від нього вільним -

одразу і у всьому?

не обділеним вибором

а, якраз вільним, незалежним?

адже, обділені вибором –

це, насправді, не ті, кого позбавили вибору

хто хотів би, але не може обирати

ні, вони ті, хто вже зробив свій вибір

вибір на користь вибору

хто обрав бути обділеними вибором

позаяк, обділяти може лише вибір

в тому числі, і самим вибором…

людина, вільна від вибору

не обирає вибір

не обирає геть нічого

не обирає власну волю обирати

не є обраницею волі

своєї чи чужої, без різниці:

вона та, у кому вибір спростований

тільки й всього…

так, чую ваше обурення

ваші хльосткі заперечення:

нісенітниця, людина не може бути без вибору!

не може не обирати!

не може бути не обраною!..

та невже?!


іронія (ще й яка!) в тому

що ми, дійсно, відмову від вибору

обрати ніяк не можемо

позаяк, це теж буде вибір

з усіма його пекельними наслідками…

рай не можливо обрати

рай не підлягає вибору

(до речі, зарівно, як і пекло)

райського вибору, просто, не існує

навіть, на противагу пеклу

бо, це теж буде вибір

а, отже, в будь-якому разі пекло

через те, рай свободи від вибору

аж ніяк обирати не можна

аби знову не опинитися у пеклі вибору

(райському пеклі чи пекельному раю

як вам буде завгодно…)

тож, що ж робити?

як спромогтися на парадокс

вибору без вибору?

як не обирати

аби не бути обділеним?

що значить - спростувати вибір?

просто, бути «в»?

безвідносно до «се» (це)?

смиренно бути тим «це»

яким тобі випало бути?

лишатися до нього незворушно байдужим?

чи може, просто, забути за нього?

разом із ворохобним все?

забити на них разом, та й годі?

приспавши свій розум та серце

дурманом житейського хліба та до хліба?..


ні, бути вільним від вибору

передусім, означає – нічого не робити

не брати дурного в голову

а, тяжкого в руки

не обирати

ані одне, ані все

ані середину, ані крайнощі

не змирятися

не байдужіти

не забувати

не забивати

не одружуватися

не розлучатися

не гнатися за багатством

не впадати в злидні

не владарювати

не рабувати

не пишатися у славі

не марудитися у ганьбі

не гнатися за істиною

не чадіти у невігластві

і так далі, і так далі

і тому подібне, і не дуже…

ким би ти був чи не був

не підтримуй те, ким ти є

не прагни його

і, навпаки, не цурайся

не вітай і не заперечуй

не будь до нього, навіть, байдужим…

пасивного вибору не існує

що б ти не обрав

як би обраним не був

завжди робиш свій вибір

відтворюєш його кожної миті

твій вибір, твоя обраність –

завжди вибирання

тому що дія вибору

не обмежується власне обранням

винятково того, що обираєш

чого волиш набути

вона всякчас акт заперечення

дія оббирання

роз’єднання

ділення

виділення

видалення

обділення…

обираючи щось, будь-яке «це»

ми його для себе актуалізуємо

шляхом заперечення

відкидання всього

що те «це» оточує…

будь-який вибір, всяка дія –

це лишень поширення культури

різного роду виполювання бур’яну

позаяк, ви-поле те ж саме що й ви-бір…

обираючи, неминуче обираємо смерть

розклад, розпад, нищення

навіть, тоді, коли вважаємо

що обираємо життя

єдність, синтез, творення…

і це правило не має жодного виключення  

що б ми і як би не робили

яку б дію не обирали

яким би чином не брали чи бралися…

наприклад, змішуємо сіль з водою у склянці:

здавалося б, нічого особливого

тим паче, смертоносного

але, спочатку, ми маємо вилучити сіль із води

(вилучивши дерева із лісу, тепло із дров і т.д.)

воду – з водойми

(видаливши з вилученої води

всі домішки притаманні водоймі: пісок, водорості, організми і т.п.)

виготовити склянку

(шляхом вилучення піску з кар’єру, дерев із лісу, вогню із дров і т.д.)

перетворити на ніщо відстані

поміж склянкою, водою і сіллю

й, таким чином, змішати сіль з водою у склянці

що ми тут створили з нуля?

що викликали із небуття у буття?

чому дали бути, чого б не було?

нічого і нічому…

єдине, що ми робили – обділяли

вибирали одне з поміж одного

одне з поміж усього

роз’єднували, обмежували, нищили

наша склянка води розбавленої солі –

лишень сукупність нашарованих заперечень

відкидань, урізань, відокремлень

обділене на обділеному у ступені:

обирати – значить оббирати…

обираючи, завжди обираємо

розклад, розпад, тління

смерть

навіть, коли робимо життєвий вибір

вибір на користь життя

а, все тому, що спосіб, яким чиниться вибір –

спосіб смертоносний

спосіб, яким смерть панує у всьому…

тож, альтернатива одна й очевидна:

бути безвідносно до «се»

не переступати з «в» у «се»

не ототожнювати їх у «все»

пам’ятати, будь-яка дія –

розділовий знак в-се

тож, ніщо не оббирати

нічого не заперечувати

ані в собі, ані в інших

ані тут, ані там

ані тепер, ані тоді

ні цілковито, ні частково

ні в жінках

ні в маєтностях

ні у владах

ні у славах

ані в істинах

тобто, не вибирати нічого

ані щось-це з поміж всього

ані все у всьому -

ані жінок

ані багатство

ані владу, славу чи істину…

нічого не робити

ніким, нічим не робитися

не обирати і не обиратися

просто, перебувати у такому «в»

у якому будь-яке «се»

не заперечене, не обділене, не відкинуте

не обране, не вирізнено, не наголошене

в якому будь-яке все –

випорожнене до останнього «се»

будь-яке «се» – порожнє:

жінки – не жінки

гроші – не гроші

влада – не влада

слава – не слава

а, істина – не істина

власне, «в» – це і є порожнеча

що має форму –

жінок-не-жінок

багатства-не-багатства

влади-не-влади

слави-не-слави

істини-не-істини


кмітливий читач одразу ж зауважить:

хіба ж це все не те ж саме все

увласнене одним на противагу всім іншим

від чого жінки, вилучені з обігу

перестають бути жінками

гроші – грошима

влада – владою

слава – славою

а, істина – істиною?

авжеж, саме так і не інакше!

позаяк, бути вільним від вибору

означає відмовитися від будь-якого вибору

а, відтак, і перебувати не обділеним вибором…


насамкінець, хочу ще раз наголосити:

своєю велемовною вершею

ані ставлю вас перед вибором

ані роблю власний вибір

приміром, на користь критики вибору

чи свободи від вибору

з усіма відповідними наслідками

щодо жінок

грошей

влади

слави

істини, тощо…

ні, свій вибір ми вже зробили:

ви – як читач

а, я – як автор

і яким би невдалим він не був

(а він, пам’ятаєте, завжди буде невдалим)

тут вже нічого не зміниш

якщо, звісно, не спробувати

цю ситуацію спростувати

мовляв, і автор-не-автор

і читач-не-читач…

та, як би там не було

не беріть дурного в голову:

ця верша – просто, пустопорожня балаканина

вибір якої зумовлений лишень формою вибору

але аж ніяк не чимось змістовним

що може бути у виборі

всього-на-всього, порожня форма

(або, форма, порожня на зміст -

як вам завгодно)

з якою ані обрати, ані бути обраним

котра ні на що не годиться

окрім невинної, недільної розваги

для якої, власне, й була написана…




Рекомендуємо також:

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

Ваше ім`я, псевдо або @: 
Закріплений коментар
Коментар відвідувача стає доступним для ознайомлення лише з дозволу Редактора

Публікації автора Двірний Сергій

Літературні авторські твори, вірші, проза на теми: кохання, любов, життя тощо