Патик
Посеред світу дибиться патик –
Зігнуло трохи божевілля коло,
Де завжди розкладав тактовне соло.
Повз вуха пропускали, та він звик,
І знов торочить щось глухим навколо.
Підошву Бога скалкою штрикнув,
Поки тримався – шльондрав манівцями.
Недовговіччя – щось кольнув устами,
Образу п’яну – Сам його змахнув.
Стоїть…- дарунок боргової ями.
Від блазня осад – мозковий філдрак,
Вже збився з основної теми.
Тепер товкмачить сутінкам римовані поеми,
Хоч нюхає лиш слово друзів – «фак».
Жевріє пекло з добра злої теореми.
