Могутній привид
Схилилася стріха славетного замку,
Роз’їхались друзі думки – крокви шпал.
Звелася свідомість в тихеньку альтанку,
Глибоко в душі гложе пам’ять шакал.
Голодні облоги стискали ці стіни,
Морози колючі в’їдались в ці шви.
Котив свою лють хижий ворог до піни,
Із щелеп зривав він прокляття біди.
Стихає стрімке русло вбитої слави,
Вогні обгорілих згасають лампад.
Всі почесті впали в фальшиві анклави,
Зів`яв непомітно твій вицвівший стяг.
Ти вистояв в бійні, та час всемогучий
Опору розкрячив, немов ноги в лід.
Фундамент все ближче страшенної кручі,
Безодня чекає ковтнути твій слід.
