Доброта
По світі, стежкою Христа,
Ішла маленька Доброта,
Світились в бідній одежині
Лиш тільки очі небосині.
Великі мешти, куца куртка,
І первоцвітів повні руки.
Їх непогано б і продати,
Допомогти для мами з татом.
Тим важко, сім дітей в будинку,
А наймолодша - Добротинка.
Сахаються дорослі люди
Того дівчатка, як приблуди.
Стороняться, обходять боком,
Засуджують холодним оком,
Дітей до себе пригортають,
І знати Доброти не знають.
Але у неї власна стежка,
Й сльозинок сонячних мережка.
Проходить повз зажаті руки,
Лиш добре серце в двері стука,
Але його ніхто не чує,
Вже й зірка небокрай цілує...
Як тут, сидить на підвіконні
Таке ж саме` в дитячім домі,
Лише без мами і без тата,
І без сестрички, і без брата...
Й заплакала тут Добротинка,
Квіти просунула в кватирку -
"Бери, це справжні первоцвіти,
В мене багато, ніде діти!"
Їй посміхнулось личко звідти, -
Так, Добротинку люблять діти!
Ще довго в слід дівча дивилось,
За мештами щенятко вилось,
Вертала Доброта додому -
Потрібна всім, й чомусь - нікому...
