Атлантида
з рубрики / циклу «Присмак ліричності»
Вкрийся блакитним простирадлом океану
і голову похили на перину небес
і я заблукаю в мовчазному тумані
розчинюся поволі і зникну увесь.
Лиш чайки мене мене довго будуть гукати,
шепотітимуть мушлі ніжні слова
з тобою поруч я буду лежати
дарувати бажання і справжні дива.
І нас тепер вже не відшукати
надійно від всіх нас сховає вода
хвилі мої будуть тіло твоє цілувати
від початку і до самого дна
і до дна вип`ють увесь твій пісок
а мене навкруги розіллють
і зробивши останній ковток
на глибину тебе покладуть
і поглине все простір і час,
не побачить тебе більше жодна людина,
та ніхто не забуде про нас
прощавай назавжди Атлантида
