Дорога до дому
Сяюча пустка – світанок тепла,
Припідняла сніжинкою іскру.
По пір’їстому простору ледь рух дала –
Понад берег, між спокою блиску.
Відчуття, що не сон – чи бажання уяв?
Після серця зупинена думка вистав.
Чорна макросекунда… Розкрився секрет
Кольорами шаленства, солодших, ніж мед,
Де все тіло у морі, а надто – в теплі
У блаженному лоні не було? Ще ні…
Хтось провадить в перед клубком спокою тінь,
Благородний пісок, плесо срібне і лінь.
Півпрозорий арбітр надмогутніх об’яв
Лиш легенько назад увесь плин ледь попхав –
Ти живий ще, моряк, потойбічних світів,
Випадково сюди душу зараз привів…
Об’явилося сіре туманом гнилим,
Погляд крапку знайшов…? Чи знайому…?
Ким я був? Ніби став я для себе чужим!
Так мій Боже, душа йде додому!
