Засоромились зорі...
Засоромились зорі, неначе
До грудей місяць їх притулив,
А самотня верба потай плаче -
В лузі хтось їй туман простелив.
При дорозі тополі в маківках
Заколихують ніч в унісон,
Час поволі згасає в домівках
І мандрує до ранку у сон.
Вітерець шелестить під віконцем
І шукає в траві свій нічліг,
Новий день у село незнайомцем
Вже спішить розпочати свій біг.
І встають у нічному дозорі,
І життєву осмислюють суть,
У своєму казковім узорі
Мрії ніжністю в серце пливуть.
І всміхаються яви урочі,
І в чеканні весь світ ожива...
То світанок летить серед ночі
І мережить незвичні дива...
Львів, 09.07.2020