Сон з дитинства
Мелодія ніжно торкалася струнок
Душі, що розплилась на теплім піску.
Пернаті змагались, хто кращий дарунок
На вуха розвішає наші, в ліску.
В Едемі живому – між хвої це око
Блакить увібрало небесного сну.
Криштальна вода манить дух, так глибоко,
Прозорістю тягне пройтись по цім дну.
Не зимно… Гарячо? Ніяк? Це прекрасно,
В блаженнім єднанні ідилія вся.
З далекого свята проміння не згасло
Дитячого сонечка – казочки дня.
Жила віра щира в дитячих надіях,
В дзеркальній воді не звивались п’явки.
Душа в вільних обертах, думки у мріях…
Старенькі подружки ці млосні деньки.
