Буремні часи
з рубрики / циклу «Подорож моєю душею»
Плаче старенькая мати
І батько щоночі ридає;
Пішов син в АТО воювати
І більше в них сина немає.
Й ніхто їм його не пове́рне,
Хоч як би батьки не ридали.
"На жаль" проказали, вдяглися у чорне,
На стрічці "ГЕРОЙ" написали.
Немало таких вже "ГЕРОЇВ"
В холодній землі спочивають.
Та ті хто "закликав до зброї"
Про них і разу́ не згадають.
Навіщо руїни на Сході?
Для чого уся ця війна?
Скажіть же "панове при владі",
Бо ж нам не потрібна вона...
Ви ж бо живете на ногу широку
Коли ми на Сході вмираєм.
Ви ж бо в курортах по світу щороку
Коли в Україні ми ледь виживаєм.
Комунальні підняли до краю,
Підне́сли податки на хату,
Дода́ли його до сараю
І да́ли три двісті зарплати.
Де та́ незалежна свобода?
За що ж тоді вас обирали?
Де ж наша ця свобода слова?
За що "ГЕРОЇ" життя віддали?
Ви ж бо втече́те із України,
Так, як і ті, що до вас тут були́,
Забувши про створені вами руїни
В історію впишуть "БУРЕМНІ ЧАСИ".
Та в серці у нас ще жевріє надія,
Що матимем ми́ безтурботне життя,
Що добре буде́ і у нас в Україні
І з гордістю бу́дем іти́ в майбуття.
Та кожного воїна люди згадають.
Художники їм намалюють портрети.
Україна їх всіх пам’ятає.
І згадують в віршах поети.
с. Бурдяківці, 06.05.2018