Ця осінь...

Ця осінь, як злива, лише почалася, 

Лиш верес зацвів, листопад вже іде…

По світу й по нашій любові пройшлася:

Любов запалила … і листя руде…

Ця вірусна осінь!.. зі страхом у думці…

Із вірою в Бога і прагненням жить…

Хто перехворів, говорили: «Безумці!»

Хто ще не хворів, теж хотіли любить.

Коли на замки закривали оселі –

Ховались від холоду дрібних дощів…

Змивала вода осінні пастелі, 

Чіплялася осінь за подоли плащів…

Їй холодно теж, їй потрібно зігрітись, 

Відчути хоч краплю людського тепла…

Секунду, хвилину, а там можна й змитись!...

Аби пам’ятали, що осінь була.

Годинник намотує прожиті миті, 

Ця осінь для нас, вона наша, і ми

Два лебеді в чистій осінній блакиті, 

Дві зірки в просторах нічної пітьми.

Мине листопад, а з ним разом і осінь

Залишиться з нами у пам’яті й снах…

- Мене пригадайте щасливою! – просить…

Хоч щедра на вірус була попервах.