Ця осінь...
Ця осінь, як злива, лише почалася,
Лиш верес зацвів, листопад вже іде…
По світу й по нашій любові пройшлася:
Любов запалила … і листя руде…
Ця вірусна осінь!.. зі страхом у думці…
Із вірою в Бога і прагненням жить…
Хто перехворів, говорили: «Безумці!»
Хто ще не хворів, теж хотіли любить.
Коли на замки закривали оселі –
Ховались від холоду дрібних дощів…
Змивала вода осінні пастелі,
Чіплялася осінь за подоли плащів…
Їй холодно теж, їй потрібно зігрітись,
Відчути хоч краплю людського тепла…
Секунду, хвилину, а там можна й змитись!...
Аби пам’ятали, що осінь була.
Годинник намотує прожиті миті,
Ця осінь для нас, вона наша, і ми
Два лебеді в чистій осінній блакиті,
Дві зірки в просторах нічної пітьми.
Мине листопад, а з ним разом і осінь
Залишиться з нами у пам’яті й снах…
- Мене пригадайте щасливою! – просить…
Хоч щедра на вірус була попервах.