27.11.2020 11:15
for all
66 views
    
rating 5 | 2 usr.
 © Лана Цвіт

Живий душі надріз

Живий душі надріз пам`яті жертвам Голодомору

Свіженький хліб вже на столі,  

бо щойно вийшов з лона печі,  

і кволе серце, й мозолі 

зігрів собою він в цей вечір. 


Старенька плаче та без сліз,  

бо їх давно уже не має,  

лише ятрить в душі надріз 

і голод в пам`яті блукає. 


Він болем рану тихо рве,  

і в грудях ниє до нестями,  

і все життя старенька жде 

на зустріч з сестрами й братами. 


Їх було п`ятеро в батьків: 

рідненькі, старші - як забути,  

як їли лободу і навіть черв`яків?  

Усе життя - як мить спокути. 


Безвинно винна, бо жива,  

бо рятували всі найменшу,  

вона ж найменшою була,  

то годували її першу. 


І кожну крихту, як життя,  

для неї вміли бережно принести,  

самі не їли, вижила б мала,  

заради неї вибрали померти. 


Старенька плаче тихо і без сліз,  

і крихти хліба у хустинку завертає. 

А душу рве живий надріз 

і голод в пам`яті частіше все зринає... 



Львів, 27.11.2020

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
 29.11.2020 19:05  © ... => Каранда Галина 

Дякую Вам! 

 27.11.2020 18:19  Панін Олександр Мико... => © 

Зболено, та треба пам`ятати! 

 27.11.2020 16:01  Каранда Галина => Анатолій Костенюк 
 27.11.2020 15:54  Каранда Галина => © 

Я думаю, що то добре, що молодь про це пише. Не зайве задуматися на цю тему, відчути жах від скоєного нелюдами. Якщо молоді буде байдуже - це може повторитися знов.
Так що пишіть, Лано!
Вітаю Вас на цьому творчому порталі! 

 27.11.2020 15:49  © ... => Анатолій Костенюк 

Це пам`ять і страшна сторінка нашої історії. Наші діти повинні про це знати. Тому я щиро вважаю, що про такі речі треба багато розказувати і пояснювати.
Дякую вам за коментар. 

 27.11.2020 15:10  Анатолій Костенюк => © 

Зворушливо. Та навіщо про це писати? Вам мало болі у житті? Мої батьки пережили голод 1947 року і, щомусь, не згадують про це. Певно тому, що сильно болить...