27.11.2020 11:15
для всіх
1238
    
  4 | 4  
 © Лана Цвіт

Живий душі надріз

Живий душі надріз
пам`яті жертвам Голодомору

Свіженький хліб вже на столі,  

бо щойно вийшов з лона печі,  

і кволе серце, й мозолі 

зігрів собою він в цей вечір. 


Старенька плаче та без сліз,  

бо їх давно уже не має,  

лише ятрить в душі надріз 

і голод в пам`яті блукає. 


Він болем рану тихо рве,  

і в грудях ниє до нестями,  

і все життя старенька жде 

на зустріч з сестрами й братами. 


Їх було п`ятеро в батьків: 

рідненькі, старші - як забути,  

як їли лободу і навіть черв`яків?  

Усе життя - як мить спокути. 


Безвинно винна, бо жива,  

бо рятували всі найменшу,  

вона ж найменшою була,  

то годували її першу. 


І кожну крихту, як життя,  

для неї вміли бережно принести,  

самі не їли, вижила б мала,  

заради неї вибрали померти. 


Старенька плаче тихо і без сліз,  

і крихти хліба у хустинку завертає. 

А душу рве живий надріз 

і голод в пам`яті частіше все зринає... 



Львів, 27.11.2020

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 27.11.2020 18:19  Панін Олександр Миколайович... => © 

Зболено, та треба пам`ятати!

 27.11.2020 15:10  Анатолій Костенюк => © 

Зворушливо. Та навіщо про це писати? Вам мало болі у житті? Мої батьки пережили голод 1947 року і, щомусь, не згадують про це. Певно тому, що сильно болить...