До нього приходили
До Нього приходили воїни,
він їм говорив служити.
Торговцям, не обдурити.
Політикам і безпритульним
в гробах перестати жити.
Комусь загадав загадок,
іншим вказав на суть.
Селян зупиняло диво.
Незрячих, сонячне світло
і вираз людських обличь.
До Нього приходили діти
і він брав собі їх на руки,
дивився крізь натовп у далеч,
просив, би були як діти.
І плакав і йшов у пустелю
блукати у мантрі молитви.
Він довго вдивлявся у небо,
де зорі ішли до ного,
і їм він давав пораду,
як з бурею розмовляти.
Усе чекав лицедіїв.
Вони ж проходили мимо
жонглюючи почуттями
упійманих глядачів.
Уміли дива повторити,
лиш киньне у тацю гріш,
і буде про що розповісти
у довгу осінню ніч.
Стежки їх не раз перетнулись,
де проливалася кров.
Там зводились пишні собори,
чи ледь помітні церковки,
та тільки вони не зустрілись.
В покорі не поклонились.
І владою не поступились
у душах безвольних людських.
Яка ж непомітна границя
між волею і слізьми,
між силою і спокусою,
між правдою і голограмою,
в якій, як здається, живу.