Дорога долі
Переливається дорога сріблом,
Що місяць в небі розгубив,
Мороз тріскучий підхопив
І з першим півнем попід ноги,
В перлинах – знак перестороги,
Розсипав, ніби скло побив.
Не було б страшно моя доле,
Якби не різкий, моторошний спів
Пернатих… Лине полем, лісом, лине в море,
За погляд лине, зводить клином косогори,
Аж спину жахом в вузли сплів.
І лиш єдиний промінь в тиху темінь
Вливає краплю пам’яті життя…
І крок за кроком, акуратно, з небуття
Веде туди, де світлячок моргає,
Надію тихий хрускіт слідом застеляє…
До сил посічених, за грані пізнання.
