09.01.2021 11:25
для всіх
385
    
  3 | 3  
 © Ольга Шнуренко

В обіймах самоти

з рубрики / циклу «Вірші до Свят»

Мене сьогодні знов лякає  

подружка, темрява німа,  

змією в душу заповзає,  

від неї захистку нема… 


А зорі в небі, мов насіння,  

засіяла Різдвяна ніч,  

і їх магічне мерехтіння 

блищить, як міріади свіч… 


Блукаю в небі наодинці 

щодня у неспокійних снах,  

і хмари сунуть, як ординці,  

а місяць - замість ліхтаря… 


Я чую дивовижні звуки,  

що космос шле із висоти,  

і стільки болю та розпуки 

в сумних обіймах самоти… 


#Ольга_Шнуренко 

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 09.01.2021 23:07  Надія Крайнюк => © 

Дуже болючий вірш. Надзвичайно сумний. Написаний майстерно.
Самота — страшна річ. Нікому не побажаю цього. Навіть ворогу своєму.
Хай все у Вас буде добре!