Листів моїх не спалиш, не згорять...
Листів моїх не спалиш — не згорять,
бо писані живим палким коханням...
Лелечим пір`ям дні перелетять,
допоки спáяні два серця листуванням.
Допоки дихають життям отих рядків —
таких тремких, як промінь на світанні,
таких, як подих невимовної тугú,
як спалах зірки, що горить востаннє...
Як передлісся першоцвітів навесні,
як літній дощик після довгої засухи,
пекучий вітер, що у жовтні знавіснíв
із хмаровиння виткав завірюху...
Негода раптом вщухне... як колись...
Ізнов шумітиме красою на підгірку,
з Тобою ми колись в листах зрослись,
на нашім небі запалили зірку...
м. Тернопіль, квітень 2017 р.
