СПЕКА
з рубрики / циклу «ЛІРИКА ПРИРОДИ»
Максі дозою тепла
Своїм диханням вогненним
Все живе навкруг пекла
І задуху мов крізь сито
Просівала,
Заливала
Землю жаром незбагненним.
Вже й дебелі лопухи
До землі схилили вуха,
Виглядали хмар з дощами
Їх заквітчані верхи,
Та розхристана задуха
Літо гріла,
Тінь дурила
І ховала між кущами.
Враз десь взявся вітерець
І, нагнавши хмар грайливо,
Холодком війнув довкола.
Хлюпнув пахощі чебрець
В довгождану літню зливу…
Спека вмилась,
В небо звилась
І під зливою схолола.
