Про лисицю та зайця

з рубрики / циклу «ДИТЯЧА ПОЕЗІЯ»

За мотивами української народної казки «Лисиця і заєць»

В ліску лисиця й заєць проживали.

Щоб виповзти з підземних укриттів,

Іще з зими хатинки збудували

Як схованку від вітру й холодів.

Поставив заєць луб’яну хатину

Із піччю для кухарства і для сну.

Ну а лисиця за якусь годину

Зліпила собі хатку льодяну.

Оселя з льоду – то ідея вдала,

Коли морозцем дихає зима.

В весняну ж пору хатка вмить розтала,

Тож захисту від холоду нема.

Лисиця у поривах вітру дужих,

В промоклім наскрізь одязі рудім

Подибала до зайця по калюжах.

– Пусти, – просила, – в луб’яний свій дім..

Й хоч заєць про лисицю хитру впору

Недобру славу вже не раз чував,

В хатинку луб’яну пустив знадвору,

Піч затопив і їсти зготував.

Сказав: – Я чув, розтала хатка в тебе,

Тож натерпілась холоду й тривог,

Живи в моїй оселі, стільки треба,

Тут вдосталь місця й затишку на двох.

Лисиця може й думала спочатку

Прогнати геть господаря тепла,

Та з вдячністю зайшла в гостинну хатку,

І в ній щасливо з зайцем зажила

Зігрійте тих, у кого хатка тане

Чи інших бід настав тривожний час –

Тепло душі й добро, без зиску дане,

Повернеться сторицею до вас.