Ким бути?
з рубрики / циклу «ДИТЯЧА ПОЕЗІЯ»
Уперте ведмежатко Кайнехак
Не слухало батьків і з братиком не гралось,
З барлогу десь пішло, зробивши гак
Бо з дому вже давно втекти збиралось.
Дійшло до тундри теплої пори –
Скрізь квітів повно, сонце зігріває.
Євражка стовпчиком біля нори
Стоїть і свистом пісеньку співає.
Подумав неслух: – я євражка теж!
Це краще, ніж в барлогу вік сидіти.
Став стовпчиком – від долі не втечеш,
На хвостик сперся і давай свистіти!
Та замість свисту рвався з горла рев,
Співав нестримно так хвилину-другу,
Аж листя осипалося з дерев,
Євражка ж в нору шуснула щодуху.
Сумний ведмедик далі десь побрів,
Скрадаючись горбами й берегами,
Аж поки стадо оленів зустрів
З великими крислатими рогами.
– Хто ви такі? – здивовано спитав,
Вам дуже личать ці гіллясті роги!
– Ми олені! – за всіх відповідав
Один, що пасся ближче до дороги.
Й я буду оленем! – завівся Кайнехак.
Подумав олень: – З другом веселіше.
Погодився з прибульцем: – Хай і так!
Давай до сопки бігти! Хто скоріше!
Й поцокотів копитами всіма.
За ним ведмедик хоч і біг клишаво,
Зирнув удаль – рогатого нема!
Зітхнув: – Як олень, жити не цікаво!
Та й почвалав до озера в журбі,
Побачив качку там коротконогу
– О! Стану качкою! – подумав сам собі,
Її ж бо перегнати маю змогу.
– У небо б полетіти ще, – зітхнув.
На задні лапи помаленьку звівся
Передніми, мов крилами, змахнув,
Підскочив, гепнув зразу, ще й забився.
А качка, накупавшись досхочу,
Лиш крякнула на спроби ті летючі:
– Давай літати я тебе навчу.
Он там найкраще – над водою з кручі.
На кручі качка крила розвела
Та й легко полетіла над водою.
Для звіра ж круча прірвою була –
Ступив на край клишавою ходою…
Злякався, вже й вернутися хотів,
Бо в вись таку ще не збирався зроду,
Та раптом послизнувся й не злетів,
А бовтнув важко в ще холодну воду.
Пірнувши з головою на біду,
Невдаха мокрий вибрався на сушу
І буркнув: – Я ведмідь, в тайгу піду,
У свій барліг таки вернутись мушу.
Із тундри Кайнехак назад побрів,
І вже в тайзі, коло барлогу близько
Батьків своїх із братиком зустрів,
Що ягоди збирали на узліску.
Нарешті об’єдналася сім’я!
Промовив мандрівник батькам на втіху:
– Ведмедем славним краще буду я,
Ніж дурістю страмитись задля сміху.
_
Ескімоси (самоназва: інуїти, однина: інук) представляють групу близькоспоріднених народів, корінного населення найвищих широт північної півкулі, яке традиційно займає територію від східного краю Чукотки до Ґренландії. Три основні групи ескімосів – інуїти (Канада, Ґренландія), юлік і алеути (Далекий Схід Росії). Мови ескімосів належать до ескімоської гілки ескімосько-алеутської мовної родини.
Ескімоси мають різножанровий фольклор – від космогонічних міфів і героїчних переказів до побутових оповідань, чарівних і алегоричних казок. Серед них особливу групу представляють казки про тварин. Хоч прийшли вони з сивої давнини, та нітрохи не постаріли, не втратили бойового духу, гумору і мудрості. Адже багато поколінь вкладали в казки свій нажитий досвід, біди, радощі, надії і любов до рідного краю, протягом століть з уст в уста передавались словами казки настанови добра, мудрості і людяності.
Казка «Ким бути?» на прикладі головного героя – неслухняного ведмедика намагається донести до читача (слухача) важливість намагання бути тим, хто ти є, ким зростили тебе твої батьки, а також шанувати дім (барліг) і край, у якому ти народився.