В оселі земляній під корінцем
з рубрики / циклу «ДИТЯЧА ПОЕЗІЯ»
Зрання зубами цокотіла мишка
В оселі земляній під корінцем,
Надвір лиш носа висунула знишка
Та зразу й заховалася тихцем.
– Сорока ж стрекотіла, що вже літо! –
Сама до себе писнула в норі,
– Чого ж тоді тепла немає й сліду,
А сонце з хмар лиш блимає вгорі?
Аж раптом в нірку грітись попросились
Із гусінню цвіркун та два жуки.
Як не пустити – з холоду трусились
Та спотикались через дрижаки.
Вповзли швиденько в затишну оселю,
У дальньому притихли закутку,
Цвіркун же примостився десь на стелю,
Став цокотіти пісеньку дзвінку.
Про сутінки і ночі тінь сонливу,
Про зелень трав і квітів пелюстки
Про хмарку дощову і літню зливу
Про сонце ясне й росяні стежки.
Почуло сонце пісеньку і з неба
Униз линуло пригорщі тепла.
Жуки згадали, що надвір їм треба
І гусінь вслід за ними поповзла.
Як гурт комах до виходу подався
Схитнувши жваво лапками траву,
Артист зі стелі раптом обізвався:
А можна, я тут трохи поживу?
Тепер для мишки в літню спеку й зливу,
Вночі і з сонця першим промінцем
Цвіркун співає пісню цокітливу
В оселі земляній під корінцем.
