Луїш де Камоеш
переспів Кохання
Amor e fogo que arde sem se ver;
E ferida que doi, e nao se sente;
E um contentamento descontente;
E dor que desatina sem doer.
E um nao querer mais que bem querer;
E um andar solitario entre a gente;
E nunca contentar-se de contente;
E um cuidar que se ganha em se perder.
E querer estar preso por vontade;
E servir a quem vence, o vencedor;
E ter com quem nos mata, lealdade.
Mas como causar pode seu favor
Nos coracoes humanos amizade,
Se tao contrario a si e o mesmo Amor?
Luiz Vaz de Camoes. Soneto.
E ferida que doi, e nao se sente;
E um contentamento descontente;
E dor que desatina sem doer.
E um nao querer mais que bem querer;
E um andar solitario entre a gente;
E nunca contentar-se de contente;
E um cuidar que se ganha em se perder.
E querer estar preso por vontade;
E servir a quem vence, o vencedor;
E ter com quem nos mata, lealdade.
Mas como causar pode seu favor
Nos coracoes humanos amizade,
Se tao contrario a si e o mesmo Amor?
Luiz Vaz de Camoes. Soneto.
Кохання – вогнище, яке горить
для інших непомітно, рана щемна,
яку не відчуваєш, що болить,
а навпаки, вона тобі приємна.
Це прагнення, що виникне за мить,
це самота у натовпі таємна,
це глузд, що нас лишає мимохідь,
це, посеред осяяння, ніч темна.
Це потяг, волю втративши, в ясир
віддатись і схилитися покірно
тій, кому станеш слугувати вірно,
почувши з уст її: «люблю, повір».
Чи справдиться на щастя сподівання,
якщо безглуздим є саме кохання?
10.07.2021р.
