Луїш де Камойнш
Luís Vaz de Camões Синіє гір напівпрозора даль...
A fermosura fresca serra,
e a sombra dos verdes castanheiros,
o manso caminhar destes ribeiros,
donde toda a tristeza se desterra;
o rouco som do mar, a estranha terra,
o esconder do sol pelos outeiros,
o recolher dos gados derradeiros,
das nuvens pelo ar a branda guerra;
enfim, tudo o que a rara natureza
com tanta variedade nos ofrece,
me está (se não te vejo) magoando.
Sem ti, tudo me enoja e me aborrece;
sem ti, perpetuamente estou passando
nas mores alegrias, mor tristeza.
e a sombra dos verdes castanheiros,
o manso caminhar destes ribeiros,
donde toda a tristeza se desterra;
o rouco som do mar, a estranha terra,
o esconder do sol pelos outeiros,
o recolher dos gados derradeiros,
das nuvens pelo ar a branda guerra;
enfim, tudo o que a rara natureza
com tanta variedade nos ofrece,
me está (se não te vejo) magoando.
Sem ti, tudo me enoja e me aborrece;
sem ti, perpetuamente estou passando
nas mores alegrias, mor tristeza.
в гаю каштанів – свіжості принада,
струмком співучим срібна серенада
несе з вершин до ніг мою печаль.
Хрипить прибоєм спів морських проваль,
поміж горбів – повільний поступ стада.
Душа моя повинна бути рада
красі, та не хвилює пастораль.
Без тебе, моє Сонце, меркне світло.
Хоча природу сповнює краса
і небо усміхається блакиттю,
усе, що бачу я, мені набридло,
вся радість відлетіла в небеса
і я труюсь нудьгою мить за миттю.
14.05.2021р
