13.09.2021 08:47
для всіх
87
    
  3 | 3  
 © Анатолій Костенюк

Тінь явора

Тінь явора
Явір — символ безсмертя.
Вікіпедія

Ти, яворе, мене переживеш.

Я вже підтоптаний, твоя ж гіллячка

дрібненька всохла. Кистями цвітеш –

і тінь така густа, мені аж лячно.


Люблю виходити я на балкон

і з острахом дивитися на тебе,

на крону найгустішу серед крон,

що закриває половину неба.


Ти – цілий світ. У бе́змірі тіні́

сховав скарби незвіданих історій.

І кожна з них з’являється мені,

звучить в мені крізь римові повтори.


Байками та сонетами летять

сюжети, миготять рядками фрази,

відлунюють жагою почуття,

яким в житті не збутися ні разу.


Якби зумів, як тільки би я зміг

їх передати світу на папері…

Та все виходять читачу на смі́х

незрозумілі начерки містерій.


Чи то на щастя, чи то на біду,

у тінь твою я, яворе, ввійду?

12.09.2021р.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 13.09.2021 21:13  Каранда Галина => © 

Захотілося посадити явора... чи дуба, чи бука - щось довговічне. Треба придумати, де і як...

 13.09.2021 09:23  Каллистрат => © 

Спасибо за стих пан Анатолий!

Что-то в этом мире да есть)))

Минут за двадцать перед этим я как раз прочитал стих Александра Вертинского о Киеве: "Киев - родина нежная" и посмотрел ряд фотографий о городе тех лет.

Времена наступают ностальгические, что делать ? ....

Спасибо !