Затишна заяча оселя
з рубрики / циклу «ДИТЯЧА ПОЕЗІЯ»
В осінній день сорока листоноша,
Яка була до всіх у лісі вхожа,
Вість принесла для зайця на хвості.
Мов, язиками звірі десь мололи,
Що здатен він лиш бігати, й ніколи
Не вмів нічого путнього в житті.
– То й що! Ганяю, бо швидкий я зроду! –
Гукнув вухань, та знав, що є, достоту,
Правдиве дещо в доріканні тім.
І не хотілось слухам хід давати,
Тому житло надумав збудувати –
Найкращий і, нарешті, путній дім.
Облюбував горбок і взявся рити,
Сил не жалів, щоб затишок створити –
Нора простора вийшла та містка.
Для зручності щось занести знадвору,
Зробив вузенький лаз через комору
І вхід парадний з трухлого пенька.
У спальні – з моху постіль і полиці,
Ще й для дозвілля місце є в світлиці
Перепочити в пору самоти,
Піч невеличку примостив на вході,
Щоб капусняк варити при нагоді
Чи то на грилі моркву запекти.
Біля пенька ж надворі без мороки
Поштову скриньку з настанов сороки
Установив для преси та листів.
Бо кролику листа знайомства ради
В Бразилію надумав написати
І відповідь отримати хотів.
Щоденно листоноша прилітає,
Газети в скриньку лісову вкидає,
Реклами повідомлення прості.
А дошкульні звірині пересуди,
Не треба їй на хвіст збирати всюди –
Усе вже в зайця ладиться в житті..