Сонце за обрій тихенько сідає

з рубрики / циклу «Про долю»

Сонце за обрій тихенько сідає,

Місяць в далеку дорогу рушає,

Трави, мов шовкові, росами покрились,

Батько і мати гірко зажурились.

З рідної оселі діти розлетілись,

Та неначе вчора грались, веселились,

Сміх дитячий, мов дзвіночок, лунав на дворі,

Та тепер сумують – лишились одні.

У неньчиних косах зима вже блукає,

Та неньчині скроні також не минає,

Не минає старість їхньої оселі,

Життя пролетіло, як ті каруселі.

Доки вас чекають їдьте в гості діти,

Старість в тих оселях вже не зупинити,

Повертайте додому до рідної хати,

Не примушуйте довго стареньких чекати.

м. Славута,