Спати справді час

з рубрики / циклу «ДИТЯЧА ПОЕЗІЯ»

Неждано з мокротою холоди

Насунулись осінньої пори,

Тож бігав бурундук туди-сюди,

Носив запаси справно до нори.

Бо з літа ще в норі прибудував

Аж три місткі комори на харчі

Й туди добро всіляке пакував

Щоденно, а частенько і вночі.

Насіння шишок, корінці, гриби,

Зерно пшениці й житечка з полів.

Горохове б ще поле віднайти,

Там хоч один стручок таки вцілів.

В окремій нірці ягоди лісні –

Суха малина, журавлина, глід.

Хоч кульки горобини й не смачні,

Та їм в коморі влежатися слід.

На горобину скочив бурундук

По ягоди, що поки не смачні

Та враз почувся з дуба дятла стук –

Догнала телеграма від рідні:

У гості раптом попросився в ліс.

Ховрах зі степової далини.

Звірок злякався: – Цей би тільки вліз,

Лишиться гостювати до весни!

І бурундук в стук дятла без жалю

Для родича відписку диктував:

– Ох, вибач! В гості пізно! Я вже сплю!

На зиму входи всі позабивав.

Ту телеграму лісову в степу

Для ховраха куріпка принесла,

Але гризун не сходив на журбу,

Хоч трохи й прикра відповідь була.

Лиш тихо свиснув: – Спати справді час!

Й зерно подався лущити з колось,

Щоб взимку мати свій в норі запас,

Як напроситись в гості не вдалось.