День
Тріскоче сонце мов вечірній хмиз,
І день-шаман до кагансько`го ша`тра
Іде з гори, іде рікою вниз,
Собі в рукав бурмоче щось про завтра.
Летять комети з неба, як орли,
І люті січні сходять як ведмеді
Між духів лісу у свої бори,
Придаючи правдивості легенді.
Ось посох - вітер, бубоном - мороз,
В руках годинник - тихе калатало,
Можливо, дня і не помітить хтось,
Комусь він пробіжить, як не бувало.
Та день магічний наш правічний гість,
Для нього ми фігурки, чи тотеми,
Які сховались у коробки міст,
Удаючи, неначе знаєм де ми.
А в лісі вчора листя, як бурштин,
Уже надвечір там монети сніжні,
Тріскоче сонце в густині хмарин,
Щоб квітами надій зійти на тижні.
