так вітер мовив...
розрада...
виявилося, що ці рядки написані були зарано... - надто вже вони стали логічним продовженням і завершенням наступного вірша...
3.
на тонкій линві небокрай
спадає хитано до ніг -
петлею, зашморгом у край
як доля, вирок темно ліг.
блідий і сірий сонця схід
у водах ночі на кітві
сліпий у день обірве зліт
у зморі подихом в листві.
від сну пробуджені -
з пітьми
злітають,
сваряться птахи.
об хмари хлопають крильми
і стрімко падають лихі
у край руїни і пустот,
олжі і зради,
і ганьби,
і перекручених чеснот
в краю жертовною доби... -
...так вітер мовив у цю ніч...
і дощ у листі лепетав...
блискучі блискавки облич
у хмарах морок малював.
на запітнілому вікні
кривими стежками краплин
ліхтарні відблиски рясні
вели,
манили на загин.
мов ієрогліфом на склі
добу прикуто до заклять...
і на її блідому тлі
дощі у листі гомонять...