в місячному сяйві...
в місячному сяйві відсахнулись тіні
від дерев,
будівель,
згарищ і руїн.
старий будень ночі на ціпок корявий
важко обіперся,
рушив крізь війну.
з`явою своєю
світом онімілим
у серпанок сивий,
обшир огорнув
у прозорі шати,
в сутінки ілюзій.
жовтий місяць в небі рахував зірки.
і дивився скоса на сумне безлюддя,
де спадає попіл спалених садів.
де і втер -
стогін! в швидкоплинній ночі.
і від світосяйва відсахнулась тінь -
впала на прийдешнє холодом і тлінням,
на ранкові сходи,
в хмарний небокрай.
і за кожним кроком старий будень ночі
танув і малішав в обріях зорі.
у пташиній пісні захлинувся морок.
склоподібний місяць полисками зблід... -
в досвіту ще сяє,
ще зірки мигтіють.
в попелу,
у тлінні знищених осель
протягом понурим,
помином у зморі
в місячному сяйві
ще
від неба
тінь...