ЗИМОВА ПРОГУЛЯНКА
Скуйо́вдилась патлата грива
В гнідого статного коня.
Дорога йде дугою криво,
А сані мчаться навмання.
Мій по́гляд білкою стрибає
По кронах кленів та дубів.
І тут-же вмить перебігає
На даль засніжених полів.
Йому відкрита шир доріг,
Та горизонт, що суне з неба.
І падає лапатий сніг,
То що, ж іще для щастя треба?
Люблю я, Грудень, твою по́ру,
За таїну в твоїх лісах.
Що стелиш ти моєму взору
Казковий та чарівний шлях.
Чинити опір вже несила!
Я в твоїй владі залюбки!
Ти, Грудень, на незримих крилах,
В полон забрав мої думки!
Ніжин, 30.12.2022