Останній сніг
Останній сніг приречено мете,
Мов самозваний князь іде на плаху.
Ніхто йому не радий і ніде́,
Усі його картають, бідолаху,
За те, що кривдить абрикосів цвіт,
За водянисту кашу під ногами…
Минулої зими холодний слід,
Її останнє біле оригамі…
Доводилося часто і мені
Бувати у такій невдячній ролі:
У відчаю бездонній глибині
Бродив і я у лабіринтах долі;
Сахались люди, гасли ліхтарі,
У храмах свічі плавились дочасно,
А у душі́, мов снігом на землі,
Змальовувались о́брази неясні…
Зима відступить. Скоро звідусіль
Полине дух тюльпаново-бузковий
І щезне сніг… Але на серці біль
Утрати нам зали́шиться на спомин.
Київ, 2025