Dum spiro, spero
Не пробачу, бо не винна.
Не жену, бо не прийшла.
Замітає хуртовина –
Марно прагнути тепла́.
Не гнівися – я не зрадив!
Не радію, бо не твій.
Лісу не до листопаду,
Як лютує буревій.
Не цілуй, як не кохаєш,
І неправду не кажи!
Сонце хмари розсуває,
Знову сяяти спішить.
Він чужий, а ти для нього –
І усе́ньке, і сама...
Не лишається нічого,
Як надії вже нема.
Місяць перли висипає
На серпневе небо знов...
Хто надії не втрачає,
Той пізнає і любов.
Київ, 2025